За загальним правилом, орендодавець у Німеччині не може самостійно збільшити орендну плату без згоди орендаря. Згідно з § 558 BGB, підвищення до рівня так званої «орцевозвичайної ринкової орендної плати» (ortsübliche Vergleichsmiete) можливе лише за умови письмового звернення, обґрунтування підвищення та надання орендареві права на згоду.
Крім того, існують законодавчі обмеження: підвищення може бути заявлене не раніше, ніж через 15 місяців після останньої корекції орендної плати (так зване «Jahressperrfrist»), і за дотримання Kappungsgrenze — максимальної межі збільшення (зазвичай 20 % за три роки, але в окремих регіонах допускається не більше 15 %). Якщо звернення орендодавця не відповідає цим вимогам — воно вважається недійсним.
Однак існують винятки:
- Якщо у договорі передбачено Staffelmiete або Indexmiete, умови підвищення можуть бути зафіксовані наперед й тоді згоди додатково не потрібно.
- Після проведення модернізації орендодавцем (§ 559 BGB) частина витрат може бути включена в орендну плату, якщо дотримані правила та обмеження для такої підвищення.
Якщо орендар не згоден із запропонованим підвищенням або не реагує протягом двох місяців, орендодавець може звернутися до суду з вимогою отримати примусовий дозвіл на підвищення. До винесення рішення судом чинна попередня орендна плата залишається дійсною.






